Методичний практикум для вчителів – це одна із форм методичної роботи, проведення яких в школі стало традиційним. Під час роботи методичного практикуму вчителі школи мають можливість поповнити теоретичні знання з основ дидактики та методики викладання предметів, ознайомитись з надбаннями сучасної педагогіки. Також вчителі поповнюють свою методичну скарбничку передовим педагогічним досвідом та передають свій досвід колегам.

      В систему роботи методичного практикуму для вчителів входять: теоретичні заняття, практичні заняття, теоретико-практичні заняття, тренінги тощо.

     25 лютого 2015 року в школі було проведено методичний практикум для вчителів, який носив теоретико-практичний характер за темою «Впровадження проектних технологій в навчально-виховний процес».

     Під час роботи даного методичного практикуму вчителі школи опрацювали теоретичні та методичні основи методу проектів, етапи роботи над проектами. Також вчителі школи представили свій практичний досвід з даного питання.

Впровадження проектних технологій у навчально-виховний процес загальноосвітньої школи

Заступник директора з навчально-виховної роботи

Герц Олена Іванівна

     Принциповим надбанням педагогічної науки початку XXІ століття стало усвідомлення потреби в дидактичному забезпеченні процесу пробудження суб’єктного потенціалу особистості учня і придбання нею потреби в системному саморозвитку. Український педагог Григорій Ващенко диференціював методи навчання за ролями, які виконує учень у навчально-виховному процесі:

     • учень є об’єктом педагогічного впливу вчителя під час використання пасивних методів чи методів готових знань (лекція, розповідь учителя, художнє і творче оповідання, метод книжкових завдань тощо);

     • більш ефективними є напівактивні методи, що дозволяють учням не механічно, а свідомо засвоювати навчальний матеріал (метод розмов, еврис­тичний метод, лабораторно-ілюстративний метод тощо);

     • і тільки активні методи перетворять учня на суб’єкт педагогічного процесу, серед них — дослідницький метод (учень — учений-теоретик) і метод проектів (учень — практичний діяч).

     У сучасних умовах розвитку суспільства складається нове уяв­лення про культуру, що пов’язано з феноменом проектної культури. Проектність — один із вимірів рівня культури народу, «уміння проектувати у великому і малому, вибрати найбільш оптимальні, у той же час конкурентноздатні варіанти розвитку. На перший план виступає випереджаючий розвиток самої людини, формування творчої особистості, яка проектує й організує своє життя і доцільно перетворює навколишній світ.

Предмет і теоретичні основи методу проектів

     Метод проектів був відомий ще у 20-ті роки XX століття у США. Спершу його називали «методом проблем» і розвивався він у межах гуманістичного напряму у філософії та освіті, в педагогічних поглядах та експериментальній роботі Джона Дьюї. На основі концепції прагматизму американського педагога Дж. Дьюї (1859–1952) його послідовник Вільям Кілпатрік розробив «проектну систему навчання», або метод проектів. Учні включалися безпосередньо у практичну діяльність, через яку вони мали опановувати теоретичні знання, необхідні для вирішення конкретного завдання. Але за наявності позитивних сторін метод проектів має і слабку сторону — за надмірної захопленості прагматичною спрямованістю навчання може бути знижений загальний теоретичний рівень освіти. Саме надмірне захоплення методом проектів на шкоду систематичному навчанню призвело до «розчарування» педагогів у цьому методі в середині XX століття.

     Однак останнім часом, у зв’язку зі становленням парадигми особистісно орієнтованої освіти, метод проектів переживає друге народження як ефективне доповнення до інших педагогічних технологій, що сприяють становленню особистості — суб’єкта діяльності та соціальних стосунків.

     Найбільш поширене визначення методу проектів таке: це «система навчання, за якої учні здобувають знання й уміння в процесі планування і виконання поступово ускладнюваних практичних завдань-проектів». У процесі відродження методу проектів сьогодні перед нами стоять ті ж завдання, які стояли перед його фундаторами. Вони полягають у вихованні людини, «яка вміє працювати, постійно виявляючи свою ініціативу, яка ставить собі широкі практичні завдання і може їх виконувати» (В. Кілпатрік).

Методичні основи творчих проектів

     Використання методу «проектів» дозволяє реалізувати особистісно-діяльнісний (В. Давидов, Ш. Амо-нашвілі) і особистісно орієнтований підходи до освіти школярів (І. Якиманська, І. Бех, С. Подмазін та ін.). Ці підходи базуються на застосуванні знань і вмінь, отрима­них під час вивчення різних дисциплін на різних етапах навчання, інтегрувати їх у процесі роботи над проектом. Це забезпечує позитивну мотивацію і диференціацію у навчанні, активізує самостійну творчу діяльність учнів під час виконання проекту.

     Метод проектів створює умови, за яких учень може самостійно здобувати знання чи застосовувати придбані раніше, причому замість дій за зразком в основному виступають пошукові й дослідницькі дії. Основний акцент робиться на творчий розвиток особистості. Учень повинен не тільки засвоїти необхідні знання й уміння, а й навчитися шукати і знаходити об’єкти для їх практичного застосування.

     Усе зазначене присутнє, у першу чергу, в роботі з творчими проектами. Під творчим проектом ми (за В. Симоненком) маємо на увазі «самостійну творчу завершену роботу, виконану під керівництвом викладача». Таким чином, мета творчих проектів — сприяти самостійному формуванню інтелектуальних, спеціальних і загальнокультурних знань і вмінь учнів, сприяти розвиткові таких умінь, як ініціатива, співробітництво, навички роботи в колективі, логічне мислення, бачення проблем і прийняття рішень, одержання і використання інформації, самостійне навчання, планування, розвиток комунікативних навичок. Метод проектів орієнтований «на творчу самореалізацію особистості, що розвивається, у процесі навчання».

     Тільки активні дослідницькі методи і метод проектів перетворюють учня на суб’єкт педагогічного процесу. Обидва спрямовані на розвиток творчих здібностей учня, обидва є методами пошуку. Так школа може наблизитися до вирішення свого головного завдання — створення умов для розвитку вільних особистостей, вільних громадян (за Кілпатріком).

     В. Кілпатрік виділив наступні типи шкільних проектів:

• створюваний (продуктивний) проект, пов’язаний з трудовою діяльністю (доглядом за рослинами і тваринами, підготовкою макета, конструкторською діяльністю тощо);

• споживчий (його метою є споживання в найширшому розумінні, включаючи розваги) — підготовка екскурсій, розробка і надання різних послуг тощо;

• проект розв’язання проблеми (науково-дослідницький проект) — дослідження впливу умов догляду за рослинами на врожайність, фізико-математичні проекти, технічні проекти, проекти розв’язання історичних або літературних проблем (які, як правило, поєднуються з дискусійними формами роботи) тощо;

• проект-вправа (проекти навчання і тренування для оволодіння певними навичками).

     Е. Колінз пропонує таку класифікацію:

1. Ігрові проекти — гра, танець, театр, свято.

2. Оповідальні проекти — слово, пісня, картина, музичні інструменти.

3. Екскурсійні проекти — дослідження навколишнього середовища, народних звичаїв, традицій, місцевих проблем.

4. Ручні проекти — приготування їжі, ремонт, рукоділля.

З огляду на різні підходи до класифікації проектів у педагогічній літературі, пропонуємо розрізняти їх за цілим рядом параметрів:

1) складом учасників проектної діяльності:

• індивідуальні;

• колективні (парні, групові);

2) характером партнерських взаємодій між учасниками проектної діяльності:

• кооперативні;

• змагальні;

• конкурсні;

3) рівнем реалізації міжпредметних зв’язків:

• монопредметні;

• міжпредметні;

• надпредметні;

4) характером координації проекту:

• безпосередній (твердий чи гнучкий);

• прихований;

5) тривалістю:

• короткі;

• середньої тривалості;

• тривалі;

6) метою і характером проектної діяльності:

• інформаційні;

• ознайомлювальні;

• пригодницькі;

• мистецькі;

• науково-пошукові;

• конструкційні тощо.

     Найперспективнішими видами проектної діяльності, з огляду на її потенціальні психолого-педагогічні можливості, є колективні міжпредметні чи надпредметні проекти, що не тільки виступають як інтегруючий фактор і фактор сучасної освіти, не тільки систематизують знання, а й забезпечують максимальне його наближення до реальних потреб життя, творчої самореалізації, природо відповідного розвитку і конструктивної соціалізації особистості учнів.

Проектне навчання є непрямим, і тут цінні не тільки результати, а ще більшою мірою сам процес, у якому відбувається особистісне зростання учасника проекту. Проект може бути індивідуальним, але, як правило, він — це результат скоординованих спільних дій групи учнів.

     Проектне навчання — корисна аль­тернатива класно-урочній системі, але воно аж ніяк не повинно витісняти її і ставати певною панацеєю. Фахівці з країн, які мають великий досвід у цій справі, вважають, що проектне навчання варто використовувати як доповнення до інших видів прямого чи непрямого навчання, як засіб прискорення росту і в особистісному вимірі, і в академічному.

     Різнопланова колективна проектна діяльність дозволяє широко практикувати принципи змінності, кооперації та вільного вибору у функціонуванні цільових учнівських мікрогруп. Це дає змогу розширювати сферу спілкування учня та актуалізувати потребу в придбанні соціально корисних, конструктивних психологічних якостей.

     Підготовка і захист колективних проектів у більшості випадків спрямовують у русло позитивної міжособистісної взаємодії агресивну енергію юнаків, що з різних причин (фізичні недоліки, недоліки характеру тощо) незадоволені своїм становищем у класі й прагнуть якимось чином виявити себе. Проектна діяльність надає їм шанс розбудити, розвинути й реалізувати у колективі ті особливі якості, що нарешті матимуть суспільну цінність і визнання. Колективне проектування, таким чином, максимально індивідуалізує процес конструктивної соціалізації особистості та її природовідповідної самореалізації.

     Навчальний проект — це організаційна форма роботи, яка орієнтована на засвоєння навчальної теми або навчального розділу і становить частину стандартного навчального предмета або кількох предметів.

     Дана технологія представляє один із можливих способів реалізації проблемного методу навчання. Коли вчитель ставить завдання, він тим самим окреслює плановані результати навчання і вихідні дані. Все інше мають робити учні: намічати проміжні завдання, шукати шляхи їх вирішення, діяти, порівнювати отримане з необхідним, коректувати діяльність.

     Орієнтовний перелік обов’язкових критеріальних вимог до сучасного тлумачення проектних технологій:

• наявність освітньої проблеми, складність та актуальність якої відповідає навчальним запитам та життєвим потребам учнів;

• дослідницький характер пошуку шляхів вирішення проблеми;

• структурування діяльності відповідно до класичних стадій проектування;

• моделювання умов для виявлення учнями навчальної проблеми;

• постановка проблеми;

• дослідження;

• пошук шляхів розв’язання;

• експертиза та апробація версій;

• конструювання підсумкового проекту (чи його варіантів);

• захист проекту;

• корекція та впровадження;

• самодіяльний характер творчої активності учнів;

• практичне чи теоретичне значення результату діяльності та готовність до застосування;

• педагогічна цінність діяльності.

     У повній формі робота над проектом проходить п’ять основних етапів, представлених у таблиці.